Розчинники та розріджувачі. В чому різниця?

   Спробуємо розібратися, в чому ж різниця, і попутно з'ясуємо, які матеріали краще використовувати для розведення ЛКМ і чим може обернутися копійчана економія на цих матеріалах.

РОЗЧИННИКИ — РОЗЧИНЯЮТЬ, РОЗРІДЖУВАЧІ — РОЗБАВЛЯЮТЬ

Давайте в першу чергу звернемося до термінології.

Розчинник — органічна летюча рідина (вуглеводень, кетон, спирт, ефір та ін) або суміш таких рідин, що застосовується для розчинення плівкоутворюючих речовин і надання необхідної консистенції лакофарбового матеріалу.

Розчинник — органічна летюча рідина, застосовувана для розведення лакофарбових матеріалів з метою зниження їх в'язкості і переведення в стан придатний до нанесення на поверхню.

(Довідник лакофарбових матеріалів)

Як бачимо, суть дії розчинників і розріджувачів укладена в їх назвах.

Розчинники — це в першу чергу ті рідини, які вводяться в ЛКМ на заводі при виготовленні. Оскільки основа лакофарбового матеріалу (сполучна) зазвичай являє собою або дуже в'язке, або тверда речовина, додавання розчинника дозволяє перевести його в зручну для подальшої роботи форму. Завдяки розчинника фарба (грунт, лак) до моменту нанесення на поверхню підтримується в рідкому стані і не висихає. Неважко зробити висновок, що якщо розчинник здатний впливати на структуру компонентів ЛФМ, то це рідина досить агресивного складу.

Розріджувачі — менш агресивні. На відміну від розчинників вони не розчиняють смоли, а тільки розбавляють до потрібної в'язкості їх розчини. У більшості випадків ті рідини, які ми наливаємо в грунти, емалі та лаки перед застосуванням, зовсім не зобов'язані нічого розчиняти. Їх завдання — корекція в'язкості, тобто вони повинні працювати саме як розріджувачі.

ТІЛЬКИ «РІДНІ».

Справа в тому, що одні і ті ж рідини можуть по-різному поводитися з різними ЛФМ: для одних смол вони можуть бути розчинниками, а для інших — агресивними розчинниками. Тому застосування нерегламентованих розріджувачів може призвести до несумісності з разбавляемым матеріалом, з усіма витікаючими наслідками. Іноді, правда, таке властивість «нерідного» розріджувача може виявитися корисним: макромолекули ЛКМ змінюють форму (як би «підтискають лапки»), що дуже ефективно знижує в'язкість матеріалу. Зрозуміло, такі розріджувачі не повинні негативно впливати на процес формування плівки, але найчастіше при порушенні «спорідненості» відбувається саме це.

Справа в тому, що кожен розчинник розробляється строго під конкретний матеріал, враховуючи сумісність з основою і добавками в його складі. Розробник ЛКМ, закладаючи в рецептуру ті або інші рідини, прораховує послідовність і швидкість хімічних реакцій, тому від правильності вибору розчинника залежать і процес сушіння матеріалу, і якість підсумкового ЛКП (твердість, глянець тощо). Ось чому так важливо для розведення лакофарбових матеріалів застосовувати тільки рекомендовані виробником рідини. Замінивши ж фірмовий продукт яким-небудь "лівим" чи "економним", ми прирікаємо себе на невдачу. Між тим, така заміна практикується досить часто: майстри обирають якісні дорогі грунти, емалі та лаки, але замість рекомендованого розчинника ллють найдешевші рідини, а після виникнення проблем кидають тінь недовіри на виробника ЛФМ.

Ні в якому разі не хочемо сказати нічого поганого про вітчизняної хімії. Напевно ці матеріали відмінно проявляють себе в поєднанні з деякими марками промислових і побутових фарб, для яких вони створювалися в свій час. Так, розчинники серії 645-651 спочатку розроблялися для роботи з нітроемалями, і це чітко зазначено в інструкції до цих продуктів. Але вони ніяк не призначені для розведення сучасних ЛКМ, тим більше імпортних.

НЕ НАШКОДЬ! Більшість традиційних вітчизняних розчинників — продукти вкрай реактивні. Взяти хоча б усім відомий і всіма улюблений розчинник 646 (з фізико-хімічної точки зору це саме розчинник). Це складний продукт, що включає в себе більше семи компонентів (толуол, етанол, бутилацетат, бутанол, этилцеллозоль, ацетон тощо). Така «гримуча суміш» дозволяє ефективно розчиняти багато речовини органічної природи, що і зробило цей продукт настільки популярним на ринку. Але що станеться, якщо додати цей розчинник, скажімо, в акрилову емаль або лак? Або базу? Як вже говорилося, виробник ЛФМ підбирає ті чи інші речовини розчиняють до своєї продукції не аби як, а з урахуванням швидкості і рівномірності випаровування. А присутні в дешевих розчинниках компоненти нормальному випаровуванню аж ніяк не сприяють. Швидше навпаки. Так ацетон, що входить до складу 646-го розчинника, — дуже леткий і не забезпечує оптимального висихання плівки при випаровуванні. Він випаровується надто швидко, що приводить до моментального утворення поверхневої плівки, яка перешкоджає виходу залишку летких речовин з глибини шару. В результаті — всім знайоме кипіння, а також зниження блиску, низька твердість плівки. Вкрай згубний вплив на процес плівкоутворення акрилових ЛКМ надають і спирти, в достатку присутні в складі вітчизняних розчинників. Як відомо, спирти, що містять воду, а вода перешкоджає нормальній полімеризації акрилових матеріалів, «втручається» в реакцію і направляє її по хибному шляху. У підсумку замість міцної полімерної плівки ми отримуємо «рихле», схильна до усадки покриття зі слабким глянцем. Слід пам'ятати і про те, що 646-ї розчинник агресивний по відношенню до багатьох видів пластику.

   Говоря о добавлении нерегламентированных жидкостей в базовые эмали, отметим, что сие деяние может послужить причиной возникновения «яблочности» и полос разнотона. И будьте готовы к тому, что проявиться эти дефекты могут только после лакировки и полного высыхания окрашенной поверхности. Бывали случаи, когда «облака» появлялись за несколько часов до передачи автомобиля клиенту. Приятного, как говорится, мало. Также замечено, что агрессивные компоненты отечественных растворителей «сжигают» некоторые особо чувствительные пигменты в составе эмалей. Це спотворює колір фарби, що особливо помітно на світлих тонах. Наприклад, біла емаль після додавання розчинника набуває бежевий відтінок. Сам по собі цей колір, може бути і гарний, але от власник автомобіля чомусь заперечує...

ВИСНОВОК:

Підводячи підсумки, стає зрозуміло, що бюджетні рідини сумнівних виробників не можуть виступати повноцінним аналогом фірмових розріджувачів. Про це, до речі, говорить і технологія їх виробництва, в процесі якого може застосовуватися відверто дешеву сировину, не проходить достатню очищення. Саме тому такі рідини найчастіше віддають жовтизною.